«Коли я вишиваю, я поринаю в інший світ»: нікопольчанка Зоя Крижановська про вишивку

Зоя Крижановська — майстриня з вишивки у Нікополі. Життя жінки ось як 50 років переплітається з цим видом рукоділля.

Пані Зоя почала вишивати у 7 років. Майбутня майстриня виросла у родині, де шанували традиції українського народу. Вишивали її мати та бабуся, сама ж Зоя навчила вишивати свою доньку Катерину.

Журналісти “Прихисту” поспілкувалися з пані Зоєю та дізналися, як жінка півстоліття займається вишиванням, проживає у Нікополі, який весь час піддається ворожим обстрілам, та допомагає ЗСУ.

Молоді роки вишивальниці припали на добу радянської влади, матеріалу для роботи завжди не вистачало. Жінка розповідає, як ходила на навчання у вишиванці, однак однокурсники сприймали її зовнішній вигляд однозначно.

«Я вважала це гарним, мене так навчили в родині. Мені було все одно, що думають інші. Раніше туго було з нитками, тканиною, каймою. Зразки вишивки брала з журналу «Радянська жінка». Який орнамент побачила, такий і роблю, вибору зовсім не було. Вибілювали мішки й на них вишивали картини. Це був кінець 70-х — початок 80 років. Це зараз всього стільки, що аж очі розбігаються», — ділиться спогадали Зоя Крижановська.

Майстриня виготовляє вишиванки, рушники, скатертини та серветки. На вишиванках часто зображує калину, як символ оберега родини.

Окремим видом вишивальної роботи для жінки є ікони. Одну з них майстриня вишивала 2 роки, а по закінченню подарувала православній церкві, яка знаходиться у Запоріжжі. Після такого дарунка настоятель храму відвідав майстриню у Нікополі, висловив подяку та благословив надалі займатися вишивкою. Ще дві вишиті ікони знаходяться у неї вдома.

Пані Зоя розповіла журналістам, що її картини та рушники виставлялися у нікопольському музеї у 1990-х роках. Більшість своїх робіт майстриня дарувала знайомим і друзям.

«Коли я вишиваю, я поринаю в інший світ, наповнений кольорами та фантазіями, всі проблеми віддаляються і я з натхненням працюю. Я вже на іншій хвилі, кольори самі себе знаходять, гармонічно поєднуються між собою. Я забуваю про сон та їжу, зосереджуюся тільки на вишивці».

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну жінка перестала вишивати. Постійні обстріли та невщухаючі тривоги не спонукають на творчість. Героїня статті змінила голку на спиці заради допомоги військовим. Пані Зоя з подругою Жанною почали в’язати речі для військових:

«В’язали балаклави, шкарпетки, рукавички, гольфи на ґудзиках для поранених воїнів, манишки. В’язали й думали про наших хлопців, щоб нитку підібрати правильно, щоб шов не давив, щоб тепленько їм було, щоб все було добре. Попереду перемога й ми намагаємося її наблизити своїми силами». 

Прихист