Никополь

Никополь-АРТ


13 вересня 1970 року з Театральної площі в Чернівцях уперше пролунала пісня «Червона рута» для багатомільйонної аудиторії телеглядачів нашої республіки у розважальній передачі «Камертон доброго настрою».
Невдовзі ця пісня студента Чернівецького медичного інституту, молодого композитора Володимира Івасюка була визнана піснею 1971 року, її заспівали буквально у всьому тодішньому Радянському Союзі — від Калінінграда до Камчатки, вона виходить на світові обшири. Нині можемо сміливо стверджувати: з того сонячного, теплого осіннього дня почалося тріумфальне творче сходження геніального українського хлопця, яке так безжально, жорстоко обірвалося навесні 1979-го.

Авторитетно


Та повернемося на півстоліття назад, у сонячні Чернівці. Перед тим, як вийти у прямий телевізійний ефір на всю республіку, Володимир Івасюк разом з ансамблем «Карпати» під керівництвом звукорежисера телестудії Василя Стріховича працював над фонограмою пісень, які мали прозвучати у передачі «Камертон доброго настрою», — «Червона рута» і «Водограй». Писали ночами, бо вдень тут готували передачі, на які очікували місцеві телеглядачі. Особливо заклинились на «Червоній руті». Відкидали дубль за дублем, бо чогось істотного бракувало. Нарешті, як наголошує Парасковія Нечаєва у книжці «Наш камертон — Володимир Івасюк» (Чернівці, «Букрек», 2016), випробувавши скрипку, флейту, віолончель, збагнули, що в пісні має звучати жіночий вокаліз. Згадали про співачку Олену Кузнецову, яка мала чудове сопрано, була популярною в Чернівцях, але відмовилась від естрадної кар’єри на користь викладацької роботи. Зрештою, під час одного з концертів Володя уже звернув увагу на вокальні здібності молодої співачки. Та, крім цього, Ляля, як називали (і називають!) Олену в дружньому колі, очевидно, сподобалась авторові «Червоної рути» як дівчина. Чи не тому такий закоханий вигляд має цей романтичний дует у телевізійному кадрі?!
«Це був суботній день — сонячний і по-літньому теплий, — згадувала через декілька десятків років Олена Кузнецова. — На площі зібралися тисячі людей, навіть перекрили рух транспорту на сусідніх вулицях.
Ми з Володею дуже хвилювалися, бо це був прямий ефір. Щоправда, заздалегідь були записані фонограми і «Червоної рути», і «Водограю». Володю трохи лякало те, що передача відбувалася 13 вересня, казав, добре, що не п’ятниця. А виявилося, що це був його зоряний день...
Спеціальних костюмів для передачі ми не шили. Я надягнула модну коротку шкіряну спідничку світлого кольору і шовкову блузку, взула лакові туфлі. Зачіску собі зробила сама. Володя був у смугастій сорочці. Навіть не знаю, як його допустили в такому вигляді на зйомки. Він вважав, що все повинно бути просто й невимушено. Ми мали зіграти закоханих: ходили площею, взявшись за руки, захоплено дивилися одне на одного. Але ми не грали, ми справді були закоханими. Тому все вийшло так природно. Після зйомки пішли святкувати. У сквері біля університету пили шампанське, обливали одне одного, сміялися».
Здавалося б, успіх незаперечний. Але він явно зіпсував настрій керівництву обласного об’єднання самодіяльних композиторів. А точніше — задавила хлопців жаба. Бо добре розуміли: якщо такими темпами Івасюк здобуватиме глядацьку популярність, то який вони тьмяний і невиразний вигляд матимуть на фоні його творчих успіхів. І зліпили депешу-донос в обком партії. Мовляв, що за самозванці з’явилися на пісенному обрії, хто їм це дозволив робити? Бо насправді пісні «Червона рута» і «Водограй» потрапили до програми популярної передачі Українського телебачення без дозволу художньої ради обласної телестудії і того ж таки обласного об’єднання самодіяльних композиторів.

Источник: Никополь-АРТ