Никополь

NikopolNews (Говорящий Никополь)

Багато архітектурних пам’яток нашого регіону, на жаль, знаходяться в занедбаному стані і без піклування просто повільно помирають. Або раптово гинуть, стаючи жертвами вандалів чи паліїв. Але є й такі, що збереглися та ще й досі приносять користь людям. Причому не тільки як туристичні об’єкти, а продовжують виконувати свої прямі функції. До таких можна віднести, наприклад, колишню Шолохівську земську лікарню.

Цікавий ілюстрований матеріал, в якому розповідається історія цієї будівлі, підготувала Оксана Сізова. Статтю, оприлюднену на сайті міської ради Покрова, NikopolNews  публікує без купюр. Рекомендуємо!

«Наприкінці весни цього року до пам’яток архітектурної спадщини Покрова було внесено комплекс колишньої земської лікарні Шолохового. Зведені на початку 20 століття, цегляні суворі будівлі визначено науковцями як взірець модерну. Але не лише в цьому цінність майже сторічних споруд, з ними пов'язана історія великої справи, що зароджувалася на стику двох епох.

Білі будівлі з ризалітами, прямокутними аттиками викликають подив у всіх, хто вперше потрапляє до Шолохового. Цілий комплекс лікарняних споруд для сучасного сприйняття є нетиповим як для сільської місцевості. Відповідь, коли і ким було зведено медмістечко, навряд чи дадуть і мешканці старостинського округу, бо вона ховається у архівах. Але саме тут сто років тому започатковувалася справа, що за сторіччя трансформувалася у сучасну меддопомогу, а Шолохівська лікарня є пам’яткою унікального явища - “Земської медицини”.

Сьогодні її називають праматір’ю сучасної медицини, а у період заснування — 1865-му, земська медицина була суспільною, громадською службою, покликаною охороняти здоров’я та попереджати хвороби селян. Її започаткували прогресивні громадські діячі, як крок до цивілізованого життя. Земський лікар і земський учитель ішли поруч, а лікарню вважали однією з найавторитетніших установ, де рятували простих людей.

Транспорт земських лікарів

За такими принципами на початку 20-го століття, коли село стало волосним центром Шолохівської волості, засновувалася і Шолохівська земська лікарня. Її будівництво тривало з 1900 по 1910 роки, на кредити дворян та купців Романова, Кордубана, Задермана й Більченка. Комплекс став частиною державної земської освітньої та медичної реформи, обслуговував чотири волості — Шолохівську, Новософіївську, Олексіївську та Покровську. Збереглося й ім’я старшого лікаря — Юхим Шевцов. Уся інфраструктура лікарні була продумана до найменших деталей. Лікар-терапевт Лілія Лисенко, що приїхала до Шолохового з Донеччини у 1980-му згадує, як була вражена світлими приміщеннями з високими стелями та вікнами, зручними корпусами й палатами. На подвір’ї й сьогодні можна побачити льохи, вимощені вапняком, для збереження медикаментів та продуктів харчування. Останнє відігравало чи не основну роль, бо головною причиною захворювань та епідемій залишалося недоїдання, антисанітарія, про що зберігся запис лікаря Стояновської 1911 року. Поряд з селянами були земські лікарі, які мужньо протистояли пандеміям.

Тільки з 1906 по 1915 роки волость пережила епідемії дифтерії, віспи, холери, сипного тифу. Гриміла революція й громадянська війна, змінювався устрій, але все також з людьми залишалися медики. У голодних тридцятих лікарня мала власне господарство, яке врятувало не одне життя, медики закривали собою і під час Другої світової.

Окупація не оминула комплекс, у 41-му ворог захопив заклад під шпиталь. Єдиним лікарем, хто залишився у селі, був Феофан Полієнко. Ризикуючи життям, Феофан Федосійович лікував односельців, тримав постійний зв’язок з підпіллям, допомагаючи звільняти з полону військовополонених, рятував молодь від остарбайтерської долі, надаючи фіктивні довідки про стан здоров’я. Його ім’я до сьогодні пам’ятають мешканці, цю людину називають праведником і героєм, а він прожив скромне життя, віддавши себе улюбленій професії.

90-річна Ольга Бабенко, яка прийшла до лікарні у 1947 -му і пропрацювала тут до 88-го, з теплотою говорить про Феофана Полієнка, як про фахівця, що володів унікальним талантом діагноста та мав велике любляче серце.

Про Другу світову тут і сьогодні нагадує відновлений після бомбардування перший корпус, на якому встановлено меморіальну дошку. Саме у приміщенні лікарні у січні-лютому 44-го знаходився командний пункт восьмої гвардійської армії, яка звільняла край у ході Нікопольсько-Криворізької операції. Не забуто й подвигу медиків, які під вогнем та бомбардуваннями рятували найдороже — людське життя, цілодобово перебуваючи в операційних.

Генерал Василь Чуйков відкриває меморіальну дошку

Лікарня залишалася місцем, де людям не лише надавали невідкладну допомогу, а й дарували віру та надію. Ольга Бабенко згадує як колектив разом з мешканцями відновлювали корпуси, як були щасливі, бо закінчилася війна і попереду було нове життя. З фронту поверталися їхні колеги, які знову одягали білі халати, аби зайти до рідних корпусів закладу.

Фахівці лікарні - ветерани Другої світової

Вже на початку 50-х тут функціонували терапевтичне, хірургічне, педіатричне відділення, працювали стоматологічний та рентгенкабінети, з’явилося пологове відділення на перші п’ять ліжок. Шолохівська лікарня мала статус районної, обслуговуючи населення прилеглих селищ. Тут все також працювали за принципами, закладеними земськими лікарями.

Голова селищної ради ветеранів Тамара Натикана добре пам’ятає ті часи, бо виросла на лікарняному подвір’ї. Її мама, Тетяна Самара, працювала у закладі кухарем, на світанку розпалювала печі, аби вже зранку хворим був гарячий сніданок. Лікарня мала власне господарство, заготовляла овочі й фрукти, про що турбувався головний лікар В.Г.Похиленко. Цей період називають розквітом лікарні.

Наприкінці 60-х штат закладу нараховував 62 працівники, до нього направляли молодих фахівців, які залишалися тут на довгі роки. Одним з тих, хто приїхав за направленням, був перспективний лікар-гінеколог Є.О.Воронов, який згодом очолив лікарню, пов’язавши з нею своє життя. Євген Олексійович вболівав за справу, прагнув привнести до закладу нові прогресивні методики. Вже у сімдесятих комплекс проводив лапароскопічні операції, до закладу приїздили провідні фахівці обласної лікарні ім. Мечнікова, а до середини 80-х організовано службу швидкої допомоги, створено відділення сестринського нагляду за самотніми хворими літніми людьми, відкрито інгаляторій.

Лікар-терапевт Лілія Лисенко розповідає, як за день на прийом приходило понад 60 пацієнтів. Це сьогодні у наше життя вже твердо увійшло поняття сімейний лікар. У 80-х вони не знали того, хоча виконували ті самі функції: надавали допомогу при травмах, інфекційних захворюваннях, серцево-судинних — рятували людей.

Дев’яності роки увірвалися до закладу зі скороченням ліжкового фонду, штату. Як і решта сільських лікарень, Шолохівська намагалася зберегти свої надбання, але час диктував інше. У 2003-му, в 90 річницю лікарняного комплексу, тут працювало усього три лікарі, чотири фельдшери швидкої та вісім медсестер, корпуси вже не приймали хворих. Шолохівці вимушені були звертатися за меддопомогою до найближчих міст та району.

Коли у 2018-му село увійшло до складу старостинського округу Покрова, одним з перших кроків міського голови Олександра Шаповала стало налагодження роботи амбулаторії — надання мешканцям медичної допомоги за місцем проживання. Тут було відкрито клініко-діагностичний центр, кабінет денного перебування хворих, їх укомплектували сучасними зручними меблями, усім необхідним. Запрацював фельдшерський пункт і у Миронівці. Лікарня знову почала оживати, а її комплекс внесено науковцями до архітектурних пам’яток.

Сьогодні є бажання й плани на майбутнє, створити на його базі музей медицини, аби зберегти пам’ять про сподвижників медичної справи — земських лікарів і тих, хто продовжив цей непростий шлях. Їхні імена назавжди пов’язані з медициною та Шолохівською лікарнею - Ю. Костін, М. Слащева, О. Завецька, Є. Ільченко, В.Ільченко, М.Соковська, О.Гончарова, С.Гончаров, Н.Тиква, Є. Озерцова, З.Лінський, В.Васенко, Л.Чабаненко, П.Кліценко, В.Швець, Р.Тимошенко, Г.Краснокуцька, О.Гаврюк, Л.Чабаненко, О.Гетьман, О.Доценко, Т. Ковальова та багато інших. Тут пройшло їхнє життя, з професією, якій присвятили життя.

А в цих стінах живе історія, - у тихих коридорах, дивом вцілілих різбяних ганках, збережених медичних виданнях і фотографіях, де зображені люди у білих халатах - медичні ангели, які повертали віру й дарували надію»

У статті використані матеріали Т.Ковальової, фельдшера швидкої допомоги Шолохівської амбулаторії.

Раніше ми повідомляли про те, що школи Покрова отримали нові комп`ютери